Запровадження християнства на Русі

Страница 4

Збільшення числа християн викликало потребу в нових храмах. І, хоча конкретних відомостей майже немає, будівництво парафіяльних церков у часи Ольги мають бути досить імовірними.

Цікавим епізодом в ранній історії давньоруського християнства є спроба Ольги зав’язати відносини з заходом, зокрема з Західною церквою, очолюваною Римом. Ця подія має точну дату. У 959 р. вона послала до короля Оттона І посольство. Гільдейсгеймський часопис свідчить: “Прийшли до короля Оттона посли народу Русь (Rusciae gentis) та просили його прислати їм одного з своїх єпископів, який показав би їм шлях істини”. Ця акція не може свідчити про відступництво Ольги від православ’я, а мала глибоку дипломатичну природу та визначалася напругою русько – візантійських відносин в період правління “русофоба” Порфирогенета. Є досить переконливі відомості, що Ольга повернулася після візиту до Константинополя з почуттям роздратованості, образи та розчарування. Це безпосередньо відобразилося в “Повісті временних літ”, де читаємо: “И присла к неи царь гръцкыи, глаголя, яко «много дарихътя. Ты же глагола ми, яко аще возъвращаюся в Русь, многы дары послю ти: челядь, и воскъ, и скору, и воя многы в помощь» (єдиний натяк на політичний зміст переговорів). Ольга відповідала: “Аще ты рци тако ж постоиши оу мене в Почаинъ, яко же азъ в Суду, то тогда ти вдамъ». Таким чином, київська княгиня не отримала у Констанотинополі тих результатів, на які розраховувала. Більше того, прийом, ретельно описаний Костянтином Багрянородним, був принизливого для руської княгині характеру. Тому не дивно, що Ольга шукала нових союзників в політиці та ідеології. Одним з таких партнерів повинна була стати "Священна Римська імперія”, проголошення якої у ті часи готувалося та засновниками якої виступали король Оттон та Ватикан. На них і направляє свій погляд київська княгиня. Місія Адальберта (посланця короля Оттона з монастиря св. Максиміліана у Трирі) скінчилася нещасливо, бо коли він прибув до Києва ситуація змінилася. Перед Ольгою з’явилися нові перспективи відносно нормалізації відносин з Царградом.

Ольга виконувала державні функції не як повноважна правителька, а як регентша при своєму маленькому синові. Йшли роки, Святослав підростав, але мати не поспішала передати йому правління. Частково це пояснюється тим, що Святослав не виявляв цікавості до державних справ, а скоріш мав схильність до війн та походів.

У літописах нічого не повідомляється про перехід влади до Святослава та про його особисте правління взагалі. Мова іде лише про початок військової діяльності. Державні справи зоставалися прерогативою Ольги до самої її смерті. Святослав же знаходився під впливом дружини (варяжської, тобто язичницької) і відчував глибоку відразу до греко – слов’янської віри.

Доки Ольга була жива та міцно тримала кермо державного правління, Святослав стримував свої антихристиянські емоції та виявляв до нової віри лояльність. Відмовившись хреститися сам, він не міг заборонити це іншим. “Аще кто хотяше волею крестится, не браняху, но ругахуся тому», читаємо у “Повісті временних літ”. Цитована літописна фраза народила традицію зображувати Святослава людиною, байдужою у справах релігії, при якій на Русі жилося вільно і християнам, і язичникам. До 969 р., мабуть, так і було, але після смерті Ольги Святослав дав вихід ненависті. Почався другий протихристиянський терор, який тривав неповних три роки (969 972 рр.). Одним з конкретних проявів репресій Святослава, є знищення церков. В.Н.Татіщєв називає серед зруйнованих споруд Софійську церкву, засновану Ольгою. Така ж доля спіткала і Миколаївську церкву на Аскольдовій могилі.

Якщо Ольга не змогла навернути до християнської віри свого сина, то зовсім іншим був стан її онуків, особливо найстаршого з них – Ярополка. Хлопчик виховувався в християнській вірі. Його прихильність до християн засвідчені В.Н.Татіщєвим: він підкреслює “сумирність, благонравіє та любов до християн” і “схильність до християнства”. Жінкою Ярополка була гречанка, тобто візантійська (за іншими даними – болгарська) принцеса. ЇЇ належність до християнства засвідчена джерелами, які називають її “розстриженою монахінею”. Мабуть наречених для Святослава та його законних синів вибирала Ольга. Вибір її визначався як політико – династичними, та і релігійними міркуваннями.

Перейти на страницу номер:
 1  2  3  4  5  6  7 
Скачать реферат Скачать реферат


Реклама

Разделы сайта

Последние рефераты